Свататися ходили з пирогом, дівич-вечори влаштовували з особливими піснями, а перед весіллям ходили на ворожіння. В день весілля наречену чекав особливий обряд – Повивання. Дівчину зачісували та міняли дівочий головний убір на заміжній. На стіл подавали весільний коровай і традиційні страви.

Священний покрив і вінці покладаються на голови нареченого і нареченої, священик з'єднує їхні руки і тричі обводить навколо аналоя, потім молоді обмінюються обручками. Поки йшло вінчання, весільний потяг (вже єдиний) прикрашали стрічками, квітами та дзвіночками.

Сватати намагалися приходити після заходу сонця, щоб не було пристріту. Свати намагалися дорогою ні з ким не зустрічатися і не розмовляти. Після їхнього відходу хтось із домашніх (зазвичай жінки) пов'язував усі кочерги та рогачі разом — для успіху у справі. Увійшовши до будинку, сідали лише під матицю.

Молодята одягали світлий одяг, прикрашали свої голови вінками, а в обряді шлюбу були задіяні всі природні стихії, які повинні допомагати їм у подальшому житті. Дуже часто язичницькі весілля організовували в день першого весняного дощу, який вважався виявом шлюбу Неба та Землі.